Обрядовий театр. Княжий театр. Мистецтво скоморохів

Український народ має цікаву історію виникнення традицій національного театрального мистецтва. Найдавніші його джерела — в обрядах і звичаях, що збереглися від дохристиянських часів. Ця багата спадщина наших пращурів і досі живе в українському фольклорі та народних традиціях.

Доба Київської Русі також відіграла значну роль у закладанні основ українського театру. Наслідування візантійських придворних традицій сприяло появі театралізованих дійств у виконанні перших професійних акторів (скоморохів).

Історія та українське народне мистецтво зберігають чимало свідчень про існування театрального мистецтва у слов’ян дохристиянської доби та часів Київської Русі. Його відлуння помітне в українських народних обрядах, дитячих іграх, пісенному фольклорі. Адже головне джерело театрального мистецтва будь-якого народу — його прадавня ритуальна обрядовість, заснована на язичницькій міфології.

Як і в будь-якому стародавньому суспільстві, театр на Русі існував у ритуально-обрядових формах. Обрядовими дійствами супроводжувалися етапи хліборобського циклу, природні лиха, а також події родового чи родинного значення. Такі дійства обов’язково містили магічні ритуали. До нашого часу дійшло чимало стародавніх обрядів (наприклад «Коза», «Маланка»). Також відголоски дохристиянських ритуалів збереглись у фольклорі (колядки, щедрівки, веснянки, заклички, примовки).

Із прийняттям Київською Руссю християнства обрядовий театр зазнав певних змін: він поєднав язичницьку слов’янську культуру із візантійською, став головним елементом виключно народної культури, образи давніх божеств у ньому замінились на імена християнських святих. Так зимові святкові обряди на честь богині Коляди присвятили Різдву Христовому, головне весняне свято бога Ярила (Великдень) — Христовому Воскресінню тощо.

Обрядовий театр — надзвичайно важливий етап у розвитку театрального мистецтва, оскільки саме в ньому зародилося вміння людини творчо втілювати навколишній світ у художніх образах.

У добу Київської Русі світське театральне мистецтво найповніше втілювалося в обрядовому й княжому театрі. Проте якщо обрядовий театр вважався елементом народної культури, то княжий належав до культури елітарної.

Основою княжого театру була величальна пісня, що складалася з речитативу та величання. До репертуару княжого театру входили драматичні поеми, які розігрувалися під супровід музичних інструментів. Театральні дійства були присвячені мотивам захисту рідної землі, служби князю, лицарської честі. Із занепадом Київської Русі образи персонажів княжого театру перейшли до народного театрального мистецтва.

Першими професійними акторами в Київській Русі вважають скоморохів. Саме інтерес знатних осіб до їхнього мистецтва зумовив виникнення середньовічного світського театру на Русі. Про шанування скоморохів у світській культурі Київської Русі свідчать фрески Софійського собору — зображення музикантів-акторів у сценах княжого побуту.

Скомороство в Київській Русі виникло під впливом мистецтва візантійських акторів-мімів. Після прийняття державою християнства світське життя давньоруського князівства було спрямоване на запозичування придворних традицій Візантії. Отже, спочатку мистецтво скоморохів було елементом княжого побуту. Але потішники збагатили свою творчість слов’янськими мистецькими традиціями, образами та елементами обрядового театру. Таким чином виникло яскраве самобутнє мистецтво, яке набуло популярності як у народі, так і серед шляхетних верств суспільства Київської Русі.